Виступ Міністра закордонних справ України К.І.Грищенка в Національному університеті "Одеська юридична академія" "Зовнішня політика України: п'ять причин для оптимізму"
Шановний Сергію Васильовичу,
Шановні студенти та викладачі,
Буквально три дні тому я мав честь приймати у Києві свого грецького колегу Дімітріса Друтсаса і обмовився про заплановану поїздку до Одеси. І знаєте, в цей момент мені було особливо приємно почути теплі слова Міністра Друтсаса про глибинне коріння українсько-грецьких відносин, адже і красуня Одеса розпочиналася із стародавньої грецької колонії, роблячи її невід’ємною частиною колиски європейської цивілізації.
Одеса – надзвичайно талановите в усіх відношеннях місто. Я у Південній Пальмірі, і я радий виступати сьогодні перед вами, людьми, яких Одеса вчить і надихає.
Сподіваюся, що присутні тут представники іноземного дипломатичного корпусу відчують цю неповторну легкість Одеси, її таланти і чарівну красу. Це місто – одне з тих неповторних облич України, які вам обов’язково треба побачити.
Одеса унікальна не лише тим, що увібрала в себе все найкраще від світової культури, але й тим, що віддала їй величезну кількість своїх талантів. Одеське коріння мають Давид Ойстрах та Зігмунд Фрейд, Дастін Хоффман і Сильвестр Сталлоне. Цей список є практично безмежним.
І в Російській Імперії, і в Радянському Союзі, і в сучасній Україні Одеса завжди була, є і буде неповторним, найбільш міжнародним і найбільш європейським містом. Згадаймо слова Пушкіна про Одесу: „Там все Европой дышит, веет...”
Не перебільшу, якщо скажу, що зараз ці слова можна застосувати до усієї України. Сьогодні географічно, політично і культурно Україна є європейською державою.
Користуючись одеським фольклором, Європа з успішною Україною та Європа з неуспішною Україною – це „две большие разницы”. Причому переконаний: тільки Європа з успішною Україною має шанс бути справді єдиною і справді стабільною на роки вперед. Чому? Тому що Україна багата саме на ті речі, які становлять найбільшу цінність у сучасному конкурентному світі.
На тлі чергового витку боротьби за енергоносії Україна має найбільшу в Європі газотранспортну мережу та багатющі поклади шельфового і сланцевого газу.
На тлі зростаючого дефіциту природних ресурсів – вона входить до першої п’ятірки держав світу за розвіданими покладами рудних копалин
На тлі триваючої інформаційної революції – вона належить до світових лідерів за кількістю програмістів із вищою освітою.
Врешті-решт, у контексті назріваючої у світі продовольчої кризи стають ще важливішими найбільш родючі у світі землі України, багаті водними ресурсами та м’яким кліматом.
Тож Україна має всі матеріальні передумови для успішного розвитку. Але... є й інша сторона медалі: зневіра, песимізм, розбрат, історичні та національні комплекси все ще заважають нам рухатися вперед.
Ці перешкоди слід рішуче подолати, вирвати Україну з її пострадянського минулого і перетворити на сучасну європейську державу. Саме з цією метою Президент України Віктор Янукович проголосив курс реформ. Реалізовувати їх доводиться попри шалений спротив опонентів, але їм вже не стримати історичний рух України вперед.
Наближаючись до нового десятиріччя своєї незалежності, ми, українці, маємо чимало підстав з оптимізмом дивитися у майбутнє. У тому числі – у майбутнє української зовнішньої політики. Не буду розпорошуватися і назву п’ять основних причин для оптимізму.
Причина перша – успішне просування європейської інтеграції України. Уперше за багато років Україна і Європейський Союз ведуть переговори не про абстрактні матерії, а про реальне зближення – насамперед в економічному та безвізовому діалозі.
ЄС висунув вимоги, за яких готовий започаткувати з Україною безвізовий режим. Ми зобов’язалися їх виконати. І вже виконуємо.
Ми вступили до Європейського енергетичного співтовариства. Тим самим українська енергетична система стала складовою європейської.
У недалекому майбутньому, після завершення переговорів про Зону вільної торгівлі України з ЄС, те саме можна буде сказати і про українську економіку. Ці переговори складні, багаторівневі, але з високими шансами на успіх. Ми йдемо на взаємні поступки і результат, сподіваюся, прийде наприкінці цього року, коли буде підписана Угода про асоціацію.
Очевидний прогрес у відносинах з ЄС став можливим після того, як Європейський Союз побачив, що Україна вступила на шлях практичних перетворень. Ми не просто обіцяємо ухвалити європейське за духом і буквою законодавство, а справді ухвалюємо його.
Яскравий приклад – закон про доступ до публічної інформації. Документ, що лежить в основі спілкування влади і суспільства у більшості демократій світу – у нас він прийнятий і активно застосовується.
Очевидно, що зміни такого масштабу нікому не даються просто. Зокрема, для багатьох представників українського політикуму ця прозорість у відносинах із суспільством – це новий, незвичний момент. Але чиновники мають до нього призвичаюватися. У них просто немає іншого вибору, адже цього вимагає Президент України.
Українська влада стає прозорою, а у процесі безпрецедентних скорочень бюрократичного апарату вона стає і більш „підтягнутою”. Я не пригадую за останнє десятиріччя європейської історії країну, яка б одним ривком скорочувала бюрократію на 30-50%. А Україна це робить.
Два роки тому тільки й розмов було, що про „втому від України”. Сьогодні про цю втому забули. Україна стала цікавою і актуальною для Європи – на Схід і на Захід від себе.
Саме зацікавленість в Україні, постійний прогрес у роботі над собою і підтримка наших європейських друзів, насамперед Польщі – ось передумови, що дозволять нам стати повноправним членом Європейського Союзу. Усі підстави для цього у нас є і тому сьогодні ми, перефразовуючи героїв Бабеля, звертаємося до Європи зі словами: не говори „нет”, когда жизнь шумит тебе „да”.
Друга причина для оптимізму – це відновлення партнерського духу відносин з Росією. Успішна Україна можлива тільки за умови успішного партнерства з Російською Федерацією. Не лише тому, що надворі – ера перезавантаження. І тим більше не тому, що дружити з Росією зараз модно.
Насамперед, тому що цього прагнуть мільйони українців, пов’язані з Росією безліччю родинних, дружніх, культурних, життєвих та професійних зв’язків.
Тривалі політичні суперечки по лінії Київ-Москва були шкідливими з точки зору інтересів України – внутрішніх та зовнішніх. Стара, але вдала метафора – постійно сперечаючись із Росією, ми були схожі на автомобіль, який намагається їхати по дорозі зі спущеним колесом. Мучились самі і створювали пробки для інших.
Після тривалих та заплутаних перипетій своєї новітньої історії Україна визначилася із тим, як вона бачить Росію. Росія це – стратегічний партнер; це – країна, дружба з якою не може бути розмінною монетою; це – інтегральна і безцінна частина Єдиної Європи, побудова якої є одною із цілей України.
Принципова відмінність нової української влади від попередньої полягає у тому, що ми не допустимо, аби Україна розглядалася як інструмент посилення чи послаблення Сходу проти Заходу чи навпаки. Не повинно у наших відносинах бути і місця підлеглості, підозрілості або зверхності.
Тільки взаємна повага, розуміння і терпіння можуть вивести наші відносини на той високий рівень, якого по праву очікують та вимагають наші народи.
Третя причина для оптимізму – наповнення новим змістом стратегічних відносин із Сполученими Штатами Америки. Це надзвичайно корисне для України партнерство. Ми цінуємо взаємодію з нашими американськими колегами, їх готовність давати цінні поради.
Фундаментальні інтереси України та Сполучених Штатів збігаються – більше контактів на усіх рівнях, більше демократії, більше безпеки, в тому числі ядерної, більше стратегічної економічної взаємодії.
І ще одна деталь українсько-американських відносин, що додає оптимізму – обидві країни не лише говорять, але і чують аргументи одна одної.
Четверта причина для оптимізму – це нова тональність діалогу з Китайською Народною Республікою. Минулого року відбувся історичний візит Президента України Віктора Януковича до КНР. Найближчим часом Київ відвідає Голова КНР Ху Дзінтао.
Результатом має стати новий, стратегічний рівень відносин. Китай – це новий глобальний гравець, який по праву називає себе „спокійною силою”. Тобто силою конструктивною, силою, яка допомагає іншим країнам розкрити свій потенціал, передусім економічний.
І це один із аргументів, чому розбудова партнерських відносин з КНР має стати магістральним напрямом української зовнішньої політики. Україна прагне за короткий історичний відрізок здійснити економічний прорив у нову епоху. Китай цей прорив уже здійснив, але прагне нових вершин. Досягнувши партнерської синергії відносин, ми досягнемо цих цілей швидше.
Нарешті, п’ята причина для оптимізму – це бурхливий розвиток Чорноморського регіону. Його роль невпинно зростатиме з багатьох причин, в тому числі і на тлі теж бурхливих, але не вельми позитивних подій в африканському Магрибі та Перській затоці.
Важливо, що в цей історичний для регіону момент Україна вступає добре підготовленою з чітким розумінням ситуації і планом дій. Цей план втілено у Чорноморській стратегії України, що є невід’ємною частиною Стратегічних пріоритетів зовнішньої політики нашої держави на період до 2020 року.
Йдеться не просто про суму двосторонніх відносин з країнами регіону. Це – комплекс багатовимірних торговельних, енергетичних, транспортних, гуманітарних зв’язків, що у своїй сукупності дають нову унікальну якість.
І Одеса перебуває на перехресті цих зв’язків. Упевнений, численні таланти одеситів дозволять їм сповна скористатися новими можливостями, що відкриваються у регіоні завдяки новій політиці України в ньому.
Нафтопровід Одеса-Броди, системи вантажних контейнерних перевезень «Вікінг» та «Зубр», європейські транспортні коридори і єврорегіон «Нижній Дунай», спорудження терміналу скрапленого газу, розвиток вітчизняного торговельного судноплавства – це вам не «пара незаметных пустяков». Це дуже серйозні економічні проекти, успішна реалізація яких змінить обличчя регіону.
Чорноморська стратегія України, з одного боку, є повноцінною і самодостатньою політикою, але з іншого – органічним продовженням нашої політики європейської інтеграції. Ми вважаємо, що саме Європейський Союз, який позитивно сприймається всіма мешканцями регіону, може стати тією об’єднувальною ідеєю, що у довгостроковій перспективі здатна зняти напругу, встановити клімат справжньої довіри, врегулювати конфлікти та створити розгалужену мережу кооперативних зв’язків.
Роль України полягає у тому, щоб, не більше і не менше, стати локомотивом європейської інтеграції в Чорноморському регіоні. А роль Одеси та Одеського регіону в тому, щоб бути форпостом цієї інтеграції.
Говорячи про Причорномор’я, я, звісно, не можу не згадати за наших сусідів – Туреччину, Румунію і Молдову.
Не секрет, що історичне тло українсько-турецьких відносин є непростим. Воно сформувалося сторіччями співіснування української та турецької націй на берегах одного моря, яке знало не лише часи партнерства, але і часи суперництва.
Проте весь негатив ми залишаємо позаду. Переконаний, що стратегічне партнерство наших двох країн стане доброю новиною не лише для наших націй, а і для всього чорноморського простору.
Нещодавно я відвідав Бухарест. Рішення здійснити цей візит не було простим, але ухвалюючи його, ми міркували дуже просто: непорозуміння минулого та кон’юнктурні моменті сьогодення не повинні позбавляли наші дві країни перспектив ефективної взаємодії.
Я радий, що мій колега – міністр закордонних справ Румунії дотримується аналогічного підходу і зустріч пройшла успішно. Як сказали б в Одесі, ми «имели что сказать друг другу».
І справді, точок дотику у нас набагато більше. Тож слід бути прагматиками, а ті непрості двосторонні проблеми, які продовжуємо разом вирішувати, не повинні стояти на заваді реалізації спільної мети – тісної співпраці в рамках курсу України на європейську інтеграцію. Бухарест, до речі, повністю підтримує членство України в ЄС і цьому, безумовно, надалі сприятиме розвиток тісних міжрегіональних зв’язків на рівні областей.
Молдова – наш важливий сусід і ми готові активізувати співробітництво, надавати необхідне сприяння. Сьогодні ж вкрай важливо забезпечити належне виконання вже досягнутих домовленостей та конструктивно вирішити ті питання, що ще залишаються на порядку денному.
Окремий аспект це, звичайно, Придністровське врегулювання. Україна і надалі буде відповідальним гарантом цього процесу і активно підтримуватиме офіційний формат „5+2”.
Хочу вас запевнити, що докладаючи на цьому напрямку особливих зусиль, Президент і Уряд України виходять з того, що вирішення цього конфлікту сприятиме не лише безпековій та політичнійй стабілізації, а й діловій активності в регіоні, дозволить нарощувати обсяги торговельно-економічної співпраці, а отже і зміцнювати добробут мешканців Одещини.
Підіб’ємо підсумки. Я назвав п’ять причин, чому бути українцем у сучасному світі – річ перспективна. Безумовно, є і багато інших приводів, аби з оптимізмом дивитися у завтрашній день української зовнішньої політики.
Це і головування у Комітеті Міністрів Ради Європи. Отримавши символічний ключ від Дому Європи, Україна гарно господарюватиме в ньому. При цьому ми не пливемо за течією політичних подій у морі Європи. Україна є дуже активним головуванням, іноді пливемо проти вітру і все заради того, щоб зламати стереотипи, покращити ситуацію на континенті та поширити демократичні цінності.
Так само активно діятимемо і в рамках майбутнього головування України в ОБСЄ у 2013 році, яке – переконаний – ми просто зобов’язані використати, аби спробувати подолати успадковані від старих часів лінії поділу Європи.
Додаткові приводи для оптимізму створює активізація відносин України з такими ключовими партнерами як Бразилія та Індія і загалом безпрецедентне розширення географічних обріїв нашої зовнішньої політики.
Одеса – місто, що і сьогодні славиться своїми торговельними традиціями, тому окремо згадаю про економізацію нашої зовнішньої політики. Міністерство закордонних справ започаткувало якісно новий формат відносин з провідними національними експортерами України, вперше в історії створивши новий постійно діючий консультативний орган – Раду експортерів при МЗС України.
Мета формування Ради – посилити економічну присутність провідних українських експортерів на зовнішніх ринках завдяки якісно новому підходу до підтримки вітчизняних підприємств, виробити ефективний механізм лобіювання економічних інтересів нашої держави за кордоном.
17 травня ц.р. під моїм головуванням відбулося установче засідання Ради за участю керівників 19 провідних українських підприємств машинобудування, загальний річний товарообіг яких перевищує 30 млрд. грн.
Запрошення до участі в першому засіданні саме ключових машинобудівних компаній обумовлено тим, що українське машинобудування, на моє переконання, може стати локомотивом розширення географії присутності вітчизняної високотехнологічної продукції на світових ринках. І саме цей сектор потребує безпосередньої, активної та професійної підтримки з боку держави взагалі, і МЗС України зокрема.
Під час першого засідання були обговорені шляхи надання з боку Міністерства сприяння діяльності українських експортерів машинобудівної продукції на зовнішніх ринках. Фахівці МЗС підготували та передали на розгляд експортерам перелік перспективних інфраструктурних проектів в понад 30 країнах світу, в яких потенційно можуть взяти участь вітчизняні машинобудівні підприємства.
Це був перший крок і другий ми зробимо незабаром. У зв’язку з цим запрошую одеських експортерів до активної участі в роботі Ради. Вносьте конкретні пропозиції, порушуйте проблемні питання і ми будемо спільно працювати над їх вирішенням в рамках Ради експортерів.
Я зараз також звертаюся до обласних властей. Закликаю вас більш активно та системно підходити до співпраці у зовнішньоекономічному вимірі. МЗС вам у цьому буде усіляко сприяти в рамках роботи нещодавно створеної Робочої групи щодо співпраці з регіонами України.
Ось така у нас виходить «картина маслом». Як бачите, приводи для оптимізму є. Україна як міжнародний гравець – затребувана і необхідна світові. Вона знаходиться на правильному шляху. Все, що нам потрібно – це внутрішній мир та віра у власні сили. Ну і звичайно, куди ж ми без одеського гумору і оптимізму.
Якщо ми навчимося ставитися до своїх проблем без зайвого драматизму, то і у наших відносинах з іншими державами драматизму поменшає. І тоді розвиток держави відбуватиметься більш поступально і гармонійно. Або, як кажуть у вашому сонячному місті – „у ритмі вальсу”.
Дякую за увагу.