Ліга політологів-міжнародників "ДИПКОРПУС"
Форма входу
Ліга на зв'язку!
Долучайтеся у соцмережах!




Праздники сегодня
 
 
"UNIVERSAL ASSISTANCE": юридичний захист прав моряків, бізнесменів, туристів закордоном
 
Морський Інформаційний портал
 
Категорії розділу
Новини Ліги "ДИПКОРПУС" [447]
Стажування [222]
Конференції, семінари, тренінги [710]
Повідомлення [361]
Конкурси та вікторини [281]
Гранти, фінансування [181]
Опитування [15]
Вакансії [29]
Волонтаріат [6]
ФОТОконкурси [58]
Освіта, навчання [54]
День Європи - Маріуполь - 2010 [12]
Дайджест "ДИПКОРПУС-ІНФОРМ" [117]
Громадська рада МЗС [13]
Відомості про роботу Громадської ради при Міністерстві закордонних справ України. Ліга "ДИПКОРПУС" є членом Громадської ради від 2008 року.
Пошук
Календар
«  Березень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Наше опитування
Як вам подобається дизай сайту?
Всього відповідей: 228
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
League "DIPCORPUS"
political science and international relations expert community
+38 (096) 442-53-37
+38 (097) 368-17-59
+38 (097) 380-64-86 
web: www.dipcorpus.at.ua
e-mail: dipcorpus@ukr.net




Вівторок, 28.03.2017, 21:36
Головна » 2011 » Березень » 23 » Виступ Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка у Київському інституті міжнародних відносин
11:17
Виступ Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка у Київському інституті міжнародних відносин

 „УКРАЇНА: ВІД ПОСТРАДЯНСЬКОЇ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ”  - Відкрита лекція Міністра закордонних справ України К.І.Грищенка перед студентським, викладацьким складом ІМВ та представниками дипломатичного корпусу (Київ, 18 березня 2011 року)

Доброго дня,
Я радий бути сьогодні тут, в Інституті міжнародних відносин. Традиції Інституту, високий рівень викладачів та студентів створюють ідеальну атмосферу для розмови про зовнішню політику України та справи міжнародні. У цьому зв’язку хочу подякувати Леоніду Васильовичу Губерському за довголітнє керівництво Інститутом і Валерію Володимировичу Копійці за його нинішні зусилля.
Я сьогодні просто не можу не почати зі згадки про дві світові події.
Перша – це ситуація в Японії. Апокаліптичні картини, що надходять звідти, нагадали усім – наш світ занадто маленький і крихкий, у ньому немає такого поняття, як чужа біда. Після Чорнобилю українці відчувають біль японців як свій власний. І я звертаюся до усього японського народу зі словами глибокого співчуття. Україна з вами і готова надати вам необхідну допомогу.
Друга подія – ситуація у Лівії. Сьогодні вночі за київським часом Рада Безпеки ООН ухвалила нову резолюцію щодо ситуації у цій країні. Вона забороняє будь-яку військову окупацію Лівії, але дозволяє державам вживати заходів для захисту цивільних осіб та населених пунктів, що знаходяться під загрозою атаки. Документ також посилює режим ембарго. Україна позитивно оцінює положення резолюції.
Найголовніше – резолюція стимулює сторони конфлікту до діалогу. Ми закликаємо лівійців усвідомити, що доля їх країни у їх власних руках. Кровопролиття має бути зупинене. Лише так можна зберегти життя людей і повернутися до розвитку держави, а не її знищення!
Україна неухильно виконуватиме і першу і другу резолюції Ради Безпеки, в тому числі щодо заборони на постачання зброї.
При цьому наш головний пріоритет незмінний – врятувати українських громадян, більшість з яких виконують благородну гуманітарну місію медичної допомоги постраждалим. Тому для нас принципового значення має положення резолюції Ради Безпеки про те, що в умовах запровадження безпольотної зони над територією Лівії існуватиме можливість проведення гуманітарних операцій, зокрема з метою евакуації. Українська влада і надалі докладатиме всіх зусиль для забезпечення повернення з Лівії на батьківщину тих громадян України, які цього забажають.
Переконаний, евакуація громадян є пріоритетом і для низки інших держав. Тут якраз присутні посли двадцяти країн, громадяни яких були вивезенні з охопленої війною Лівії українськими літаками. Нам дуже приємно, що ви відзначили наші зусилля у своїх листах на моє ім’я. Ми так само вдячні тим одинадцятьом країнам, які вже вивезли більш як півтори сотні українців своїми кораблями та літаками.
Зараз наша чітка взаємодія стає ще більш нагальною. Від злагодженості наших дій залежить життя людей. Давайте продовжувати працювати разом.

Тема моєї сьогоднішньої лекції „Україна: від пострадянської до європейської держави”. Відверто кажучи, я стою перед вами і згадую себе. 70-ті роки... я завершив навчання і вступив на дипломатичну службу. Молодий і завзятий, я вкладав душу у свою роботу. Але вже тоді було помітно, що система дає серйозні збої. Минуло п’ятнадцять років і стало зрозуміло: система себе вичерпала. Спочатку померла віра у власну державу – а потім зникла і сама держава.
На місці Радянського Союзу постала незалежна Україна. Про неї мріяли покоління наших предків і українці її для себе вистраждали. І хоча ідеальна картина вільної України стикнулася із складними реаліями розбудови нової незалежної держави, для усіх нас незалежність – це і самоціль, і оптимальний інструмент реалізації тих прагнень, що не могли бути реалізовані в радянській системі.
Незалежна Україна розпочала перехід від держави радянської до держави європейської. Проблема останніх років полягала в тому, що ми застрягли в цьому переході. Ми перестали бути нацією радянською, але й не стали сповна європейською. Пострадянська реальність, яка мала бути суто перехідною, почала пускати коріння. Вона перетворювала Україну на квазі-демократію, квазі-ринкову економіку, квазі-Європу.
Як каже прислів’я, „і хочеться в Рай, та гріхи не пускають”. За двадцять років незалежності ми по-різному намагалися скинути цей тягар. Були ідеалістами. Намагалися бути прагматиками. Шукали оптимальні механізми функціонування держави, економіки та суспільства. Але найголовніша проблема так і стоїть перед нами – проблема дієздатності державного механізму.
Рік тому Віктор Янукович став Президентом України і відразу зробив дві речі: чесно сказав про масштабність проблем, що стоять перед країною, і визначив шлях їх вирішення. Це – широкомасштабна програма системних реформ, започаткована Главою держави.
Новий Президент, новий Уряд, нова влада – це шанс України завершити перехід до європейської держави. Суспільство до цього дозріло. Консолідована, ефективна, не ідеологізована влада – це шанс подолати український розбрат, сформулювати реалістичну політику реформ та спрямувати всі зусилля на її реалізацію.
У сьогоднішньому світі історичний метроном коливається швидше, ніж у вчорашньому. Часу, відведеного Україні на трансформацію від пострадянської до європейської держави, вкрай обмаль.
Інколи наші партнери запитують, чому українська влада діє так швидко і рішуче, немов бульдозер, що розчищає завали перед собою і невпинно рухається вперед. Хтось каже, що потрібно знизити швидкість і діяти стриманіше.
Наша відповідь дуже проста: зволікати вже неможливо. Реформи мають бути проведені і мають бути успішними. Це питання історичного виживання держави. Не більше і не менше.
Наведу власний приклад. З березня 2010 року кожний п’ятий день мого робочого тижня я проводжу за кордоном, кожен другий день я зустрічаюся з представниками політичного керівництва інших держав. Це не говорячи про моїх заступників, послів та інших дипломатів, які теж активно ведуть цю роботу.
Світ є не менш динамічним. Буквально на наших очах стрімко формується нова міжнародна реальність і часу на розкачку замало. Ми живемо у час дії. Подивіться, наскільки карколомними є зміни довкола нас. За останні двадцять з лишком років світ пережив три тектонічні трансформації. З біполярного він спочатку перетворився на однополярний, а тепер вже впевнено говорять про багатополярність.
Ще якихось двадцять-тридцять років тому країни, які зараз визначають обличчя світу, вважалися аутсайдерами. Піднесення Китаю, Індії, Бразилії, Туреччини та інших країн „Великої двадцятки” формує нову світову економіку і політику. Сполучені Штати та Європейський Союз постали перед потребою масштабних реформ для збереження глобального лідерства. Триває конкуренція за ресурси Африки.
Сьогодні на першому плані – боротьба з бідністю, демографія, кліматичні зміни та нерозповсюдження зброї масового знищення, боротьба за світові енергетичні, аграрні та водні ресурси. Несподівано для багатьох, але факт – людству бракує продуктів харчування.
Події у Японії докорінно змінили наше ставлення до ядерної енергетики. Чверть століття після Чорнобиля світ почав задумуватися про реабілітацію мирного атому. І от зараз цьому процесу нанесено болісного удару.
Ця ситуація ще більше посилює актуальність Київського саміту з питань безпечного та інноваційного використання ядерної енергії та міжнародної конференції "Двадцять п`ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього”, які відбудуться, відповідно, 19 та 20-22 квітня у Києві.
Я закликаю наших іноземних партнерів взяти у цих заходах активну участь у якомога більш високому рівні. Це шанс для усіх нас поговорити про проблеми і перспективи атомної енергетики у країні, яка волею історії, як ніхто інша, розуміє суть того, що відбувається зараз в Японії.
Людська цивілізація не може відмовитися від атомної енергетики. Україна, щоб забезпечити енергетичну незалежність, в середній, а, можливо, і у довгостроковій перспективі використовуватиме мирний атом. За нинішнього рівня цін на нафту та газ будь-які розмови про тотальне закриття атомних електростанцій є чистої води спекуляціями.
Безумовно, безпека ядерних об’єктів має бути гарантована на найвищому рівні, але повернення до „Чорнобильського синдрому” неприпустиме. Це стане таким же кроком назад в розвитку людства, яким, скажімо, була б відмова від Інтернету через скандал з „Wikileaks”.
Події у Північній Африці. Ситуація в Лівії стоїть окремо. Вона вийшла за межі розумного і припустимого. Але загалом все, що відбувається у регіоні, потребує осмислення і виваженої оцінки. Зараз можна зробити лише три загальних висновки.
Перший – влада повинна бути відповідальною і чутливою до настроїв і вимог суспільства.
Другий – політичних лідерів, які прийдуть на зміну старій владі, потрібно неупереджено оцінювати заздалегідь, щоб пов’язані з ними великі надії не перетворилися на величезне від них розчарування.
Третє – Інтернет перетворився на потужний засіб поширення не просто інформації, а і цінностей. Twitter, Facebook та Blackberry вже не просто засоби зв’язку, а інструменти великих соціально-політичних змін.
Від загального контексту я хочу повернутися до України, до її місця у світі. Двигуном змін в Україні є і буде європейська інтеграція.
Саме тому Президент України тримає діалог з ЄС на особистому контролі.
Саме тому Президент підключає до цієї роботи найкращих менеджерів.
Саме тому Президент не робить гучних, але пустих обіцянок про те, коли України подасть заявку на членство в ЄС чи стане повноправним членом Союзу.
Євроінтеграція для нас – не майданчик для піару. Так на цей процес дивилися наші попередники. І зараз деякі з них б’ють себе в груди, заявляючи, що усіма силами рвуться в Брюссель, аби просувати Україну до ЄС. Але чи помітили ви, як депутати від очолюваних такими діячами політичних сил протягом 2010 року не голосували за критично важливі для нашого зближення з Євросоюзом законопроекти?
Наведу тільки один приклад: лише 50 з 124 дійсних на той момент членів фракції БЮТ натиснули кнопку „За” у вересні 2010-го під час ратифікації Конвенції Ради Європи про протидію торгівлі людьми – вкрай важливого для нашої європейської інтеграції документа. Можемо лише здогадуватися, які мотиви рухали тими, хто опирався посиленню боротьби з сучасним рабством.
Європейські прагнення української влади є щирими. Приймаючи необхідні закони та розпочинаючи назрілі реформи, ми підтверджуємо їх не словами, а справами.
Думаю, у цій аудиторії буде доречною така аналогія: цілій низці держав Східної Європи та Балтії завдяки значним зусиллям, але все ж вдалося придбати „пільговий студентський квиток” на потяг розширення ЄС. Вони прагнули приєднатися. Євросоюз, зі свого боку, не шкодував ні заяв, ні коштів, аби ці країни потрапили на потяг розширення.
Але потяг поїхав. Європейський happy hour вже минув. Проте це не привід впасти у євроскептицизм. Навпаки, нам потрібно подвоїти зусилля, адже українці роблять це заради себе, а не когось іншого.
Ми вже не діти і навіть не студенти. З Євросоюзом Україна веде непростий, але рівний діалог, захищаючи власні інтереси. Наші партнери це розуміють і поважають таку позицію. Вони також розуміють, що без України неможливо вирішувати такі життєво важливі питання, як безпека, транзит, постачання продуктів продовольства тощо.
Для України не існує іншого шляху просування до європейських цінностей та досягнення відповідності критеріям вступу до Євросоюзу, ніж іти шляхом послідовних кроків. Саме це ми і робимо.
Крок перший – входження до Енергетичного співтовариства.
Крок другий – схвалення Плану дій щодо запровадження безвізового режиму і наполеглива робота з його виконання.
Крок третій – активізація переговорів щодо Угоди про асоціацію, включно з глибокою та всеосяжною зоною вільної торгівлі.
Крок четвертий – поступове підтягування до європейських стандартів окремих галузей української економіки та рівня життя загалом.
Все це, помітьте, не декларації і вже не постановка правильних цілей, а результати розпочатої минулого року роботи.
Європейський Союз – наш майбутній дім. А Росія – його найважливіший сусід. Разом з цим сусідом ми хочемо бути у великій європейській сім’ї спільних цінностей. І жодної суперечності тут немає.
Будемо відверті. Багато українських політиків будували свою репутацію патріотів України на тому, щоб завжди говорити Росії „ні”. Це риторика легендарного глави радянського МЗС Андрія Андрійовича Громико.
Але ж ми живемо у ХХІ столітті. Політика „ні” відображає світогляд минулого і закриває можливості для України будувати своє майбутнє, як незалежної та успішної держави.
У нас немає потреби від когось закриватися, тим більше від сусідів. Це аномалія як для людей, так і для держав. Якою б складною не була історія взаємин наших країн, на рівні простих людей, мільйонів українців та росіян, століттями переважали почуття дружби і взаємної симпатії. Про це переконливо свідчить статистика.
Саме тому першим кроком Віктора Януковича на посаді Президента України стало відновлення дружніх і прагматичних відносин з Росією. Але при цьому зрозуміло, що наше найбільш масштабне у новітній історії партнерство з Росією має свої природні обмеження. І ці обмеження полягають у послідовному, беззастережному дотриманні принципу національного суверенітету України.
Звичайно, складні питання у двосторонніх відносинах залишатимуться. Навіть між найкращими друзями можуть виникати непорозуміння. Але так само як з ЄС чи США, ми будемо врегульовувати такі ситуації через позитив і синергію зусиль.
Йдеться про дуже практичні речі – соціальні питання, авіабудування, спрощення процедур перетину кордону, розвиток транзитних можливостей, зокрема у енергетиці.
До речі, якщо Росія планує будувати газопроводи в обхід України, ми не мовчимо і голосно заявляємо про те, що такі проекти є марним витрачанням коштів та сил. Українська газотранспортна система є і буде найбільш надійним маршрутом постачання російського газу до Європейського Союзу.
Цей Новий Рік усі політики і громадяни Європи зустріли, не побоюючись, що зранку через газову війну між Києвом та Москвою у їхніх домівках зникне тепло. Усі мають можливість переконатися: віднині згадки про „українсько-російські газові війни” ви зможете прочитати лише на сторінках історії, але у жодному разі не на першій шпальті ранкової газети. І це лише один з багатьох прямих наслідків відновлення партнерських відносин з Росією.
Кардинальна новація політики Президента України полягає у тому, що ми відмовляємося бути фігурою в чужій грі. Віднині Україна грає у свою гру. При всій повазі до Збігнева Бжезинського, його теза про нашу державу як ключ до такого собі «імперського статусу» Росії, за останні двадцять років не справдилася. Більше того, вона зіграла з Україною злий жарт, завищуючи наші очікування щодо активності політики Заходу на українському напрямі.
Принципово важливими залишаються відносини із Сполученими Штатами Америки. Двосторонній порядок денний вкрай насичений, оскільки минулий рік став часом наповнення нашого стратегічного партнерства новим практичним змістом. Попри спекуляції Україна не зникла з американського „зовнішньополітичного радару”.
На Вашингтонському саміті з питань ядерної безпеки Президент Віктор Янукович справедливо був у центрі уваги, підтвердивши статус України як глобального лідера у питанні протидії розповсюдженню ядерної зброї. З цього вкрай чутливого питання ми досягли зі США складної, але взаємовигідної домовленості. І я упевнений – які б складнощі не поставали перед нами на шляху до її реалізації, ми знайдемо взаємоприйнятну формулу і виконаємо домовленість президентів. Тому що саме так роблять партнери та друзі.
Пульс зовнішньої політики та дипломатії має битися там, де знаходяться економічні і політичні інтереси держави. Байдуже, яким терміном хтось назве цей підхід – багатовекторність, прагматизм чи стратегічна рівновага. Питання не в цьому. Питання у здатності знаходити в будь-якому куточку світу ресурси для внутрішнього економічного та соціального розвитку.
Керуючись цим, Україна активізувала роботу на китайському, турецькому, бразильському напрямах, на „нових ринках”. Протягом першого року нової адміністрації відбулися резонансні візити Президента до Пекіну та Анкари. На черзі – Південно-Східна Азія та Латинська Америка.
Важливо, що ми кардинально змінюємо наш підхід до тих країн, про які ми забули, або де історично ми взагалі не були присутні. Опікуючись переговорами щодо Угоди про асоціацію з ЄС, займаючись непростими питаннями делімітації українсько-російського морського кордону, я жодної хвилини не сумнівався у важливості своїх візитів до Катару, Кувейту, Куби та інших країн.
Катар та Кувейт – фінансові центри сучасного світу.
Куба – ми ніколи не забудемо, що після Чорнобильської трагедії саме вона у непрості для себе часи першою простягнула Україні руку допомоги. За останні двадцять років безкоштовне лікування на Кубі пройшли більше двадцяти тисяч українських дітей. Таке не забувається.
Ніхто не прив’язував дипломатію до потреб національної економіки так міцно і не контролював ефективність роботи Міністерства на цьому напрямі так вимогливо, як Президент Янукович. Посилення економічної складової у роботі закордонних дипломатичних та консульських представництв – лише перший ініційований Главою держави крок.
МЗС вперше в історії поставив роботу з українськими експортерами на системну основу. Більш щільно почали ми працювати з керівництвом обласних державних адміністрацій, щоб залучати інвестиції до регіонів.
Кожен українець, який збирається за кордон або вже перебуває там повинен знати: він перебуває під захистом української держави. І у зв’язку з цим хочу відповісти на поширене запитання, яке ми чуємо і тут вдома, і від іноземних партнерів: в чому користь від консолідації влади, яку забезпечив Президент Янукович? А відповідь дуже проста: щоб в критичних ситуаціях українці ніколи не почували себе залишеними напризволяще на чужій землі.
За останні два місяці український уряд провів дві успішні рятувальні операції – з Єгипту та Лівії – найбільш масштабні і безпрецедентні в історії України. Буквально цієї ночі з Токіо до Києва прибув перший літак з евакуйованими українцями.
Не маю жодних сумнівів – і втретє консолідована влада доведе, що для неї немає нездоланних фінансових чи організаційних перешкод, якщо мова йде про здоров’я та життя українців. При цьому на відміну від деяких інших держав ми евакуювали людей безкоштовно і безперешкодно брали на борт людей незалежно від національності чи громадянства.
Думаю, продемонстрована у цих ситуаціях дієздатність нашої влади краще за будь-які піар-кампанії зміцнили імідж України на міжнародній арені. Давайте ж пишатися нашими здобутками, а не зациклюватися на недоліках.
І саме тут я хочу наголосити на одному принципово важливому моменті. Маючи прагнення європейської країни, ми часто мислимо та діємо як країна суто пострадянська.
Час визнати, що у світі немає сили, яка своїм коштом змінила б Україну, своїми танками захистила б її від небезпек і своїм авторитетом примусила б виконувати її власні „домашні завдання”. Це можемо зробити тільки ми самі – якщо подолаємо внутрішні чвари і почнемо поважати самих себе, вірити у власні сили. Без цього держава існувати не може.
Двадцять років незалежності – достатній термін, аби подолати інфантильність політичного мислення. І це стосується зовнішньої політики так само, як і внутрішньої. Наші внутрішньополітичні дебати на телебаченні та у пресі все більше перетворюються на бої без правил, бої на взаємне винищення.
Україні потрібна нова модальність політичного діалогу. І оскільки в такій модальності має бути зацікавлена як влада, так і опозиція, то змінитися на краще мають обидві сторони – і влада, і опозиція. Треба покласти край будь-яким спробам українських політиків перенести внутрішні українські чвари на міжнародні майданчики.
Я працював у Європі, працював в США, працював в Росії і знаю одне: відповідальний політик критикує свою країну лише вдома. Той, хто робить це в гостях, демонструє, що вдома він переконати свій власний народ не може.
Ця практика є непатріотичною. Це теж вияв інфантильності – розрахунок на зовнішнього арбітра, який кому треба покаже червону картку, а комусь, можливо, зарахує забитий з грубим порушенням правил гол.
Україна відбулася. Настав час зробити її більш сучасною та конкурентноспроможною. Настав час нарешті сформулювати її власну історично вистраждану парадигму розвитку, яка поєднає прагнення жити в Європейському Союзі із бажанням зберегти тісні зв’язки з Росією.
Настав час використати той величезний ресурс, який закладений у нашій нації. Найголовніше – ресурс наших людей, ресурс нашої інтелігенції, ресурс нашої молоді. Я особисто пишаюся тим, що сьогодні в МЗС вдалося створити молоду, творчу та честолюбну команду. Навчайтеся добре. Для найкращих з вас двері МЗС завжди відкриті.
Приходьте, і вже у цьому році будемо працювати над вирішенням важливих питань.
Будемо запроваджувати безвізові режими не лише з ЄС, а й з іншими країнами світу.
Будемо створювати зони вільної торгівлі, насамперед з Європейським Союзом, Ізраїлем та Туреччиною.
Будемо вирішувати проблемні питання делімітації та демаркації державного кордону України.
Будемо думати над ситуацією у Білорусі. Нам не байдуже, що відбувається у цій братній нам країні і ми сприятимемо відновленню її діалогу з Європейським Союзом.
Будемо і далі розширювати географію нашої зовнішньої політики.
Усім нам потрібно об’єднатися і докласти зусиль, аби Україна нарешті стала європейською державою у повному значенні слова „європейська”.
Дякую.

Категорія: Повідомлення | Переглядів: 288 | Додав: dipcorpus | Рейтинг: 0.0/0

Copyright MyCorp © 2017Конструктор сайтів - uCoz
Підпишіться на информаційно-ресурсну розсилку "ДИПКОРПУС-ІНФОРМ"
Адреса Вашої електронної пошти: Перейти у цю групу