Легат Київського територіального департаменту Ліги "ДИПКОРПУС" Юлія Горовецька презентувала дослідження на тему Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством, яке ми пропонуємо вашій увазі.

      У лютому 2008 року закінчився термін дії Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС), яка була підписана в червні 1994 року, а набула чинності 1 березня 1998 року. І як було зазначено раніше через 10 років дану угоду повинна замінити нова оновлена або більш посилена угода. Але всі 10 років УПС була «правовим стовпом» відносин між двома сторонами Угоди. І саме поступова реалізація даного договору дозволила зараз говорити про значний прогрес у розвитку відносин між Україною та ЄС і про те, що стара угода вже не задовольняє вимогам сьогодення, що відносини між двома партнерами якби «виросли» з УПС за 10 років. Тому час підбивати підсумки і вирішити де саме плюси Угоди про партнерство та співробітництво, а де мінуси.

      В засадах угоди сторона ЄС розмежовується двома поняттями: «держави-члени», під яким розуміють 12 країн-засновниць, та «співтовариство», що означає європейське економічне співтовариство на основі Європейського
співтовариства по атомній енергії та Європейського співтовариства по
вугіллю та сталі. Треба зазначити, що в деяких статтях вживається тільки поняття «держави-члени», в деяких тільки «співтовариство», та обидва поняття. Постає питання чому різні положення потребують вживання то одного, то іншого поняття. В цьому аспекті УПС не вистачає пояснення. До того ж відомо, що в 2004 році до ЄС приєдналися ще 10 країн. Хоча цього ж року був парафований протокол, згідно з яким нові Держави-члени ЄС стають сторонами Угоди про партнерство та співробітництво. А ось 2007 року до Співтовариства приєдналися ще 2 країни. Тому виникає потреба в зміні положення про сторони в УПС.

      Іншим аспектом обговорення постає питання співпраці в сфері забезпечення миру та безпеки. В УПС зазначено, що така співпраця відбувається переважно в рамках ООН та НБСЄ, але як видно з сучасного стану співробітництва України та ЄС, то в питання миру та безпеки воно зайшло значно далі, ніж зазначено в Угоді.

      Переваго є те, що в УПС визначена важливість суверенітету та територіальної цілосності України для забезпечення безпеки в Центральній та Східній Європі. Цей факт вказує на значну зацікавленість ЄС в благополуччі України. А тим паче зараз, коли кордон ЄС безпосередньо межує з нашим кордоном. Це є вагомою причиною поглиблення співпраці між сторонами не тільки в економічній сфері, а в політичній, соціальній, культурній, питаннях безпеки.

      В УПС є перелік договорів, які складають основу відносин України та Співтовариства. Але з часу підписання Угоди з’явився План дій Україна-ЄС, Європейська політика сусідства, які розширили та деталізували співпрацю між сторонами.  Аспекти цих документів неможна не враховувати.

      До недоліків УПС можна віднести той факт, основи політичного співробітництва прописані мало та недостатньо чітко. Але прогресом є створення такого органу парламентського діалогу як Комітет з парламентського співробітництва. Іншою перевагою Угоди є наявність ще двох органів – Ради та Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС, які координують виконання УПС. Рада у своїй діяльності може виходити за рамки Угоди. Це дозволяє УПС бути не просто документом, а документом підкріпленим реальним виконанням положень.

      В основному, увага зосереджена на економічних питаннях. В УПС чітко прописані правила співпраці щодо торгівлі товарами, антидемпінгових заходів, підприємницької діяльності та інвестицій, умов праці, соціального забезпечення, морських та річкових компаній, транскордонних перевезень, оподаткування, конкуренції, захисту інтелектуальної, промислової та комерційної власності, співробітництва в галузі законодавства, гірничої промисловості, співпраці в цивільному ядерному секторі, фінансових послуг, валютно-грошової політики, відмивання грошей  та ін.

      Тексти багатьох статей УПС є запозиченням з договорів ГАТТ та ГАТС, але зі вступом України до СОТ ці статті втрачають свою силу. Наприклад, ст. 10 Угоди про надання режиму найбільшого сприяння, що повторює ст.1 п. 1 ГАТТ, вже втратила свою чинність. А ст. 44 визначає, що факт приєднання України до ГАТС припиняє дії УПС щодо сектору послуг та їх надання. Також ст. 15, яка стосується прямого та непрямого оподаткування, у своєму п. 1 повторює п. І ст. 111:2 ГАТТ, не торкаючись п. ІІ, де зазначається, що внутрішні податки та інші внутрішні збори з імпортованої та вітчизняної продукції не застосовуються шляхом, який би передбачав протекцію вітчизняного виробництва. Але після вступу України до СОТ для обох сторін Угоди почала діяти ст. 111:2 ГАТТ в повному обсязі. 

      Вже в ст. 4 Угоди передбачені зміни положень Розділу ІІІ та ст. 49 в ході економічного розвитку України з метою визначено створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Ця мета буде досягнута через декілька років, бо вже мають місце переговори про створення зони вільної торгівлі. Створення хони спричинить значну лібералізацію торгівлі між ЄС та Україною, а відтак необхідністю стане заміна положень ст. 49 на більш жорсткі та детально визначені правили конкуренції. Таким чином зміни в Угоді неминучі.  

      Згідно п. 2 статті 30 Україна надає Співтовариству стосовно заснуванню компаній на її території національний режим, або режим найбільшого сприяння, в залежності від того, який з них є кращій. А ЄС українським компаніям надає тільки режим найбільшого сприяння. Опираючись на цю статтю, можна судити про нерівноправ’я України та ЄС у сфері заснування компаній. Але в монографії «Заснування та діяльність компаній» Українсько-Європейського консультативного центру з питань законодавства дане положення пояснюється наступним чином: «Стосовно заснування Співтовариство та держави-члени надають тільки РНС, а не національний режим. Як це визначено у Посібнику з питань імплементації УПС, це зумовлено ліберальною політикою Співтовариства та держав-членів щодо іноземних інвестицій, які пов’язані багатьма інструментами міжнародного права у галузі інвестицій, в тому числі ГАТС, документами ОЕСР9 та двосторонніми угодами стосовно інвестицій. Це також зумовлено точкою зору Спільного ринку Співтовариства, який передбачає повну свободу заснування і надання послуг. Якби Співтовариство надавало українським компаніям національний режим, це розглядалося б як розповсюдження свобод внутрішнього ринку на ці компанії, а це на теперішній стадії не передбачено.»

      Текст ст. 30 п. 2 покладає на Україну зобов’язання щодо недискримінації, тобто відсутності законодавства або інших офіційних дій, що дискримінують заснування чи діяльність в Україні компаній ЄС. Дане зобов’язання можна розцінити як дещо радикальне, але п. 3 ст. 30 визначено, що використання положення про недискримінацію не може порушувати законодавство однієї із сторін. Таким чином норма УПС скоріше направлена на досягнення недискримінації у відносинах між сторонами Угоди.

      УПС дає змогу заснування та діяльності  на території сторін Угоди тільки компаніям, а не фізичним особам. Про це свідчіть п. f ст. 32, де економічна діяльність визначається як діяльність виробничого, комерційного та професійного характеру. Це поняття є скопійованим зі ст. 59 Договору ЄС про надання послуг, проте в п. f ст. 32 це поняття не стосується діяльності ремісників, як в ст. 59. 

      УПС не передбачає вільного переміщення людей, тобто фізичних осіб працюючих за наймом та підприємців. Рух людей регулюється тільки в ст. 35 стосовно ділової активності. При заснуванні компанії суб’єктом однієї зі сторін Угоди на території іншої сторони, на територію країни – місця заснування може бути переміщений «ключовий» персонал, під яким розуміють керівний склад компанії та осіб, що володіють нестандартними професійними знаннями. Ці особи підлягають переміщенню тільки на певний визначений термін в рамках здійснення ділової активності.

      За статтею 36 Україна зобов’язана інформувати Співтовариство про зміни у своєму законодавстві чи зміні правил заснування чи діяльності  дочірніх компаній чи філіалів компаній ЄС. При потребі Україна повинна надати проекти такого законодавства Співтовариству. Але в цій же статті не зазначене зворотне зобов’язання ЄС перед Україною. Це положення можна розцінити як несправедливе по відношенню до нашої держави.

       Один із кроків зближення України з ЄС закладений в ст. 51 про адаптацію українського законодавства до законодавства ЄС.  А за п. 3 цієї статті Співтовариство зобов’язується надавати технічну допомогу Україні в процесі адаптації.  

      Такими, на мою думку, є основні положення УПС, які заслуговують на детальну увагу та оцінку. Звичайно, в цій статті розглянутий неповний обсяг сфер, які охоплює Угода, а тільки економічні аспекти співробітництва. В українському інформаційному просторі можна знайти немало монографій та аналітичних робіт присвячених детальному розгляду кожної зі сфер співпраці, будь-то фінансова діяльність чи співробітництво в сфері захисту навколишнього середовища.