Ніхто ще не знав, що б це могло значити.  Взагалі першокурсникам важко розібрати хто і що мав на увазі)) «Ходімо, зустрічаємо німців.»

  Дорогою уявляли, як саме виглядають «німці».. Згадали, що до німців,  ніби ярлик,  причепилась така риса, як «пунктуальність», отож правда це чи ні, але ми пришвидшили ходу.

...Вони – учасники проекту, що протягом 12 днів мандрують незнайомою країною. Відвідують міста, знайомляться з людьми, культурою, місцевістю. Роблять знімки, записують, слухають, обмінюються інформацією і всі свої здобутки викладують на сайті  http://www.stadtlandplus.eu/, щоб дати змогу познайомитись з країною іншим. Маріуполь відвідувала Team №2, що скаладається з трьох..

  У молодіжному кафе «N» сиділо троє молодих німців, дівчина і два хлопці, і купа наших студентів, чомусь воно саме так і виглядало.

Ми приєднались, познайомились, - Маркус, Клаудія, і.. (його ім’я було не відразу мною почуто)..Джордж! Слава всьому святому, що вони володіють англійською, бо точно прийшлось би непереливки. Таак-так, але спочатку я вимушена була заглядати у рота і якомога уважніше прислухатися що б зрозуміти про що йде мова, встигла засумніватись в своїй англійській, та згодом трохи звикла. Все одно сиділа і колупалась виделкою в своїй тарілці і переважно тільки слухала. Мова йшла, про про наше місто і країну, їх і наші хоббі, розваги, подорожі, навчання, плани щодо майбутньої професії тощо.

   А ще у них пластикові паспорти, як картка,  і цигарки коштують куди дорожче ніж у нас, отак от))

Розмова пожвавилась із плином часу. Вони утрьох написали список німецьких фільмів і музики, які б радили нам подивитись і послухати. Знайшлись спільні інтереси, спільні улюблені музичні гурти. Чому ось так трапляється, що спільну мову знаходиш лише під кінець зустрічі, коли час іти(  Куди без фото на пам’ять. Куди без п’яти – десяти фото на пам’ять))

  Полишили кафе, зробили швидке коло біля Драмтеатру, парку  і фонтану, що не працював) Біля фонтану вони взяли невеличке інтерв’ю у дівчини Дар’ї, що була єдиною серед нас, хто знав німецьку. Ми теж трохи попали в кадр, у чому я пересвідчилась, коли прийшла додому і побачила це відео на  вищезгаданому сайті))

  Маркусу, Клаудії і Джорджу все було час їхати до університету і далі продовжувати пізнавальну подорож життям нашого міста. А мені, мені було час трястись в маршрутці дорогою додому.