Водночас, несправедливо говорити про проблеми України, вириваючи їх з контексту загальної економічної ситуації в Східній Європі. Країни цього регіону, обіцяючи надприбутковість, залучили за останні роки майже 1,7 трл. доларів кредитних ресурсів з фінансових установ Західної Європи. І видається цілком закономірним те, що з початком кризи фінансові установи-кредитори почали повертати кошти, виводячи їх зі східноєвропейських економік.

Борг України

Україна несе на собі порівняно незначну частку східноєвропейської кредитної заборгованості, що, однак, не полегшує стану її економіки. Так, на 1 січня 2009 року валовий зовнішній борг України складав 103,2 млрд. доларів США, або в перерахунку – 2200 долларів на душу населення України. При цьому державний борг України є порівняно незначним і складає 19,3 млрд. доларів, з яких за урядовими зобов’язаннями – 14,6 млрд. доларів, а Нацбанк заборгував МВФ 4,7 млрд. доларів у вигляді першого отриманого стабілізаційного траншу. Оцінки державного боргу справді не обіцяють дефолту.

Однак значно більше занепокоєння викликає приватний (корпоративний) борг, який сягає 83,9 млрд. доларів. Саме за рахунок цих коштів в Україні тривалий час відбувалося зростання ВВП, рівня доходів населення та демонструвалися економічні успіхи.

Майже половина зовнішнього корпоративного боргу України (39,4 млрд. доларів) припадає на український банківський сектор. Активне входження західноєвропейських банків в Україну останніми роками супроводжувалося заведенням значних кредитних капіталів в українську економіку. Це відбувалося через утворення дочірніх банків в Україні та надання їм кредитів.

З початком кризи материнські європейські банки почали виводити кошти зі своїх дочірніх установ в Україні, так само як і по всій східній Європі. Цим пояснювався катастрофічний відтік капіталу останніми місяцями з української фінансової системи. Дочірні банки в Україні відчули проблеми ліквідності, однак їхній порятунок став тепер справою не материнських європейських банків, а України, яка намагається втримати свою банківську систему.

Друга половина корпоративного боргу – 44,5 млрд. доларів США закріплена за іншими секторами економіки, що являє собою кредити в інвестиційні проекти та єврооблігації. Проблема загострюється тим, що іноземні інвестори не лише згортають інвестиційну діяльність, але й вилучають кошти зі своїх проектів, виводячи їх в західноєвропейські країни основної активності.

Інтерес Європи

Західноєвропейські фінансові установи тривалий час своїми коштами підживлювали економіку України. Тепер же ці ж самі фінансові установи, своїми діями її руйнують. Однак звинувачувати їх немає в чому. Кожен іноземний комерційний банк буде в першу чергу дбати про власну вигоду, безпеку і корпоративні інтереси. Тому інтересом західноєвропейських фінансистів є виведення коштів з української економіки для підтримки «власних штанів».

Однак з іншого боку існує інший, протилежний за напрямом інтерес Європи, який полягає в підтримці стабільності в країнах-сусідах ЄС, в числі яких великою проблемою стоїть Україна. В разі, якщо банківська система України рухне, українська економіка оголосить дефолт за корпоративними зобов’язаннями, це, по-перше, призведе до соціальної катастрофи в межах країни, геополітичної нестабільності, а також дуже боляче вдарить по банківській системі самого ЄС. Саме тому політичне керівництво ЄС дуже боїться проблем в Україні, так само як і в усій економічно-проблемній Східній Європі.

Наприкінці лютого європарламентарі з комітету «Україна-ЄС» закликали Європейський Союз надати фінансову підтримку антикризових заходів Україні із залученням Європейського інвестиційного банку. Чи спрацює цей механізм в достатній мірі, покаже найближчий час.

Таким чином, фінансові інтереси ЄС в Україні виглядають надто суперечливими. З одного боку європейський фінансово-корпоративний інтерес дестабілізує положення України, з іншого боку союзно-геополітичний інтерес ЄС прагне підтримати макроекономічну рівновагу в Україні.

Слабкість останнього, союзно-геополітичного інтересу полягає в тому, що криза загострює розпорошеність в ЄС. Наприклад, Франція в розпал кризи кинулася захищати свого автовиробника на шкоду німецькому, шведському або італійському автопрому. І так далі… Тому, на думку президента групи працедавців Соціально-економічного комітету Євросоюзу Анрі Малоса, «для Євросоюзу настав «момент істини». Наступні декілька місяців виявлять, чи здатна Європа діяти згуртовано». Очевидно, стане зрозуміло, які інтереси в Європі сильніші.

Платіжний баланс

Втеча капіталу за кордон, зняття депозитів та імпорто-залежна економіка обумовили формування катастрофічно від’ємного зведеного платіжного балансу України. В жовтні минулого року дефіцит досяг 4 млрд доларів на місяць, що підірвало стабільність національної валюти.

Подальше покриття дефіциту зведеного платіжного балансу в Україні відбувалося за рахунок валютних резервів НБУ, які станом на 1 березня 2009 року скоротилися до 26,5 млрд. доларів США. За офіційною інформацією самого ж Нацбанку, цих резервів вистачить на оплату імпорту протягом наступних 5 місяців.

В січні-лютому цього року відтік валюти з банківської системи України продовжився і склав 4,5 млрд. доларів з початку року. Фінансисти покладають надію на поступове покращення ситуації за рахунок боротьби з імпортом. І справді, в січні-лютому завдяки девальвації гривні та іншим заходам, імпорт товарів та послуг поступився експорту, хоча й останній зазнав разючого падіння. Позитивний баланс поточного рахунку (експорт мінус імпорт) вийшов в лютому на позитивні значення і досяг 78 млн. доларів. Однак цього, звісно, не достатньо.

На жаль, немає надій і на інвестиції в українську економіку. Прямі іноземні інвестиції в лютому цього року склали всього 251 млн. доларів, що ледь не в 3 рази менше, ніж за аналогічний період минулого року.

Особливих надій в 2009 році на основного інвестора України – ЄС – покладати не варто. Як видно, європейцям достатньо своїх проблем. До того ж, якщо розглянути надходження прямих іноземних інвестицій з країн ЄС до України, то виявиться, що найбільшим інвестором (7,68 млрд. доларів) є офшорна зона на Кіпрі, через яку в Україну часто поверталися українські гроші олігархічного походження.

Залишається актуальне питання, звідки брати кошти на підтримку платіжного балансу України. Тим більше, що за інформацією експертів, українській державі в поточному році доведеться погасити ледь не третину свого валового зовнішнього боргу. «Українські банки в 2009 році мають погасити 16 млрд. доларів зовнішніх запозичень, держава – 3 млрд. доларів, компанії – ще 14 млрд. доларів» - зазначає аналітик ІК Phoenix Capital Андрій Нестерук. Загалом – близько 33 млрд. доларів.

Національні інтереси України

Очевидно, українська банківська система наче порятунку очікує наступних траншів від МВФ, Європейського інвестиційного банку, ЄБРР, Росії чи ще будь-кого. В разі вдалого міжнародного лобіювання Україною своїх інтересів в ЄС та адекватної діяльності Нацбанку платіжні проблеми України можна буде вирішити із закордонною допомогою. Однак паралельно в Україні розгортається інша драма в секторі реальної економіки. І ніяка закордонна допомога тут суттєво не вплине.

Історичний досвід країн, які блискуче вийшли з криз через реалізацію національних програм модернізації, свідчить, що в кризових умовах держава сама має стати активним покупцем продукції постраждалих галузей і замовником інфраструктурних проектів.

Саме цим шляхом рятували і розбудовували свій реальний сектор Південна Корея, гітлерівська і післявоєнна Німеччина, Тайвань і, звісно, Сполучені Штати Америки доби Рузвельта. Завдяки «Новому Курсу» в 30-роки минулого століття в США було побудовано 80000 кілометрів доріг, десятки тисяч шкіл та півтисячі аеродромів.

Основним джерелом ресурсів для національної модернізації і порятунку реального сектору виступала в першу чергу грошова емісія.

Однак для України цей шлях заборонений Міжнародним валютним фондом, який, погоджуючи Україні стабілізаційний кредит, вимагає в обмін цілу низку реформ і зобов’язань. Зокрема, серед них заборона грошової емісії, контроль за бюджетним дефіцитом і його покриття або за рахунок кредитів, або посилення податків.

Чи варто нагадувати, чим завершилося свого часу сліпе виконання вимог МВФ для Бразилії, Мексики та Аргентини? Крахом економіки.

Добре, що деяким сміливцям сьогодні вистачає духу говорити про неповну відповідність рекомендацій МВФ національним інтересам України. Існувати в період кризи на бюджетні кошти, як то радять міжнародні фінансисти, затягнувши сильніше паски, - це шлях деградації і революційних потрясінь.

За розрахунками Юрія Полунєєва, емісійне фінансування інфраструктурних проектів в обсязі 100-140 мільярдів гривень (враховуючи кошти на рефінансування банківської системи) дозволило б Україні оживити реальний сектор, подолати безробіття і зубожіння населення, здійснити модернізаційний прорив і, водночас, втримати інфляцію в контрольованих межах.

З огляду на змальовану вище складну фінансову ситуацію очевидно, що одним з найперших пріоритетів України стоїть порятунок і стабілізація банківської системи, вирішення проблем дефіциту платіжного балансу.

Однак ні в якому разі не можна забувати про стратегічні національні інтереси України. Будь яка криза – коротша за життя. Тому необхідно мислити на перспективу, про те, якою Україна буде на виході з кризи. Реформи, модернізація, оптимізація, оновлення, наведення порядку і гармонізація – всі ці процеси необхідно розпочинати вже зараз, під час кризи. Тоді Україна зможе гідно і з виграшем пройти через вузьке економічне вушко кризової голки.

Головне сьогодні, як ніколи, пам’ятати, що спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих.

Автор - Олексій Толкачов, голова Громадського комітету національної безпеки України, Президент Європейської Асоціації Українців.
Київ-Брюссель